Острозька дитяча бібліотека з червоними стінами. Поряд високі білі двері з синім надписом: «Начальник відділу культури і туризму Острозької міської ради». За ними невеликий кабінет з великою купою паперів. Світло-коричневий стіл і три стільці. На одному з них – господарка кімнати і колишня студентка Острозької академії. Колись невпевнена першокурсниця – тепер зразковий начальник і авторитетний професіонал. Спеціальність «Економіка». Випуск 2005 року. Присісти за прямокутний стіл широким жестом запрошує Ольга Лозюк.
Чи пам’ятаєте Ви свій перший день в академії?
Якщо говорити про перший яскравий день, то це, безперечно, інавгурація: складання обіцянки, сірі мантії, який в той час на всіх не вистачало (усміхається), кілька дуже сонячних облич своїх одногрупників. Одногрупників, ось з якими ми в перший день познайомились і зблизились. Ми до сьогодні підтримуємо зв’язок. Я до сих пір усім кажу, що у мене набагато тепліші стосунки з одногрупниками, ніж з однокласниками.
Ви – острожанка і мали змогу бачити, як змінювалася академія протягом років. Які модифікації, на Вашу думку, є найпомітнішими?
О, я можу сказати більше, оскільки пам’ятаю, як навчалася у будівлі академії, будучи школяркою (починає активно жестикулювати). Там, у цих корпусах, раніше була середня школа. Середня школа №4. Її відкрили одразу, як закрили інтернат. Я два роки там вчилася, а потім школу закрили через відсутність можливості її фінансування. А через кілька років вже почали відновлювати академію.
“Мушу сказати, що Ігор Демидович цілком правий, що Острозька академія – то диво господнє»
Ті класи, в яких постійно розмерзались батареї, і ми воду з них вимочували на трудовому навчанні, і те, що я бачу зараз…це просто щось надзвичайне. І якщо вже говорити про будівлю академії і її розвиток, розповім Вам історію. Минулого літа ми зустрічалися з моїми одногрупниками, це було 10 років після випускного. Всі, і я в тому числі, ходили ошелешені змінами за ці 5 років. Ми просто не знали куди повернути і де що знайти за 5 років. У кімнатах, в яких вони раніше жили вже аудиторії: на місцях ліжок стоять парти і дошки – це просто щось колосальне. Тому (сповільнює темп), звання Героя України Ігор Демидович має заслужено.
«Хто б що не казав, в університеті існує своя атмосфера»
Ігор Демидович часто наголошує, що Острозька академія не лише навчає, а й виховує. Чому навчила академія Вас та які особисті якості вдалося виховати викладачам Вашої альма матер?
Мабуть, це впевненість в собі. Її я здобувала разом з академією (підіймає голову вище). З кожним курсом. Пам’ятаю, як треба було набратися сміливості на посаду Голови ради економічного факультету. Це були перші вибори на факультеті.
«Моя група сказала: «Оля – ти просто повинна бути головою ради»
Потім почався розвиток братства…і ще (пришвидшує темп), ми, економісти, першими започаткували свій тиждень. Знаєте, тоді у кожного факультету був тільки свій день, а ми захотіли тиждень. А ще, економісти першими видали свою збірку поезій, коли я була головою. Ми у всьому намагалися бути першими. І ще, за час навчання у академії я звикла до звертання: «пані Ольго», без по-батькові. Усі ці, здавалося, дрібнички створюють особливість академії. До речі, поки я була головою економічного факультету, мені доводилося їздити багатьма університетами. Усі вони були такі типові: ці таблички з «нашою гордістю», портрети державних діячів – сірі коробки в радянському стилі. Інша справа ці статуї в академії, металеві бджілки і слони, і ті ж баранчики, з яких до сих пір дивуються студенти.
Життя сучасних студентів ОА тісно пов’язане з Культурно-мистецьким центром, великою кількістю проектів і сертифікатних програм. А чим жили Ви і Ваша група поза парами?
Культурно-мистецький центр існував і в наш час. Там ми проводили багато часу.
«В академії було безліч кабінетів. Ми знали, що можемо стукати в будь-який і нам відчинять»
Ось, наприклад, вирішили ми щось організувати. Приходимо у один з кабінетів, а нам звідти: «І що вам для цього треба?» Нам дуже допомагали. З братством і від ради економічного факультету ми організовували перші українські танці, дискотеки… Звісно, у мене були і такі одногрупники, чиє студентське життя обмежувалося схемою: університет – бібліотека – гуртожиток і так по колу. Але це студентське життя було точно не моїм.
А ще, ми вирішили, що 16 червня буде особливою датою. Це був День народження нашої групи. Ми брали гітари і всі разом виїздили на природу (зупиняє погляд великому старому вікні бібліотеки і замовкає).
Сьогодні Ви керівник Відділу туризму в Острозі і знаєте, що університет приваблює не лише абітурієнтів, а і туристів. Як Ви вважаєте, чому люди їдуть подивитися на Острозьку академію?
Кожен, хто чув хоча б щось про нашу академію, хоче її побачити. І, як каже ректор, побачать і захворіють нею назавжди.
А Ви хворієте академією?
Безумовно.
Думаєте, це мине з віком?
Це не лікується.
Нинішніх студентів академії часто ознаменовують «елітою нації» та «майбутніми президентами». Ця традиція залишилася ще з Ваших років?
Ми завжди знали, що ми еліта. Але ми і завжди знали, що бути елітою – дуже відповідально. Я добре пам’ятаю нашу першу зустріч з ректором. Ігор Демидович справляв на нас тоді дуже сильне враження і вірив в кожного з нас.
« Після його промови ми вийшли всі такі окрилені, впевнені в собі»
Він формував наше самосприйняття як особливих студентів особливого університету. І нам хотілося виправдати його сподівання. Чи відповідає кожен студент цьому статусу? Не можу стверджувати, що так. Усі ми різні. Але ми розуміли, що бути елітою – це не просто мати диплом і будувати собі кар’єру. Для нас елітність – це було, перш за все, гідність і достоїнство. Мені здається, що ми повинні передати це нашим дітям.
До речі про дітей, у Вас їх двоє. Хотіли бачити їх спудеями першої вищої школи Східної Європи?
Вони у мене ще школярі. Але…(відвертається і повільно починає говорити), одного разу, коли ще мій син був у візочку, а донька в сумці-кенгуру, ми зайшли на територію академії. Ігор Демидович нас побачив і сказав: «О, майбутні спудеї!» І тоді я зрозуміла, що так, я хочу, аби вони це все побачили і відчули. Все те, що колись відчула я.
Спілкувалася ОЛЬГА Кириленко