Заступник міського голови міста Острога Ситницька Оксана Анатолівна досі з теплотою згадує роки свого навчання в Острозькій академії. Наша випускниця за своє життя встигла змінити безліч професій та посад, здолавши складний шлях від медичної сестри у районній лікарні до заступника голові Острозької міської ради, і не збирається зупинятися на досягнутому.
Оксано Анатолівно, розкажіть, будь ласка, звідки Ви дізналися про Острозьку академію і чому обрали саме її?
На той час я вже мала середню освіту і навіть роботу: працювала медсестрою в Острозькій районній лікарні. Проте я не збиралася на цьому зупинятися. Спершу я була твердо налаштована вступати до медичного університету і продовжувати розвиватися у цьому напрямку, але ключову роль у моєму виборі відіграли батьки. Вони запропонували мені Острозький колегіум, який тоді якраз щойно відкрився (це був 1994 рік), як альтернативу. Зрештою, я погодилась на їхню пропозицію, адже у цьому випадку мала змогу проживати вдома (а я народилася й виросла в Острозі), та й перспектива отримати диплом Києво-Могилянської академії здалася мені заманливою. Так я стала студенткою першого курсу економічного факультету
Які були ваші перші враження від Острозької академії і як вони змінилися впродовж навчання?
Ми були першими студентами Острозького колегіуму після його відродження, і маю сказати, що сьогоднішня академія і академія 22 роки тому ― це дві великі різниці. На час мого вступу до колегіуму було зараховано всього сто осіб. Коли ми починали навчання, не було ще ні бібліотеки, ні комп’ютерних класів. Заняття проводилися у приміщенні колишньої школи, наспіх відремонтованому. Серед викладачів було всього лише декілька кандидатів наук, решту ж викладацького складу доповнювали звичайні шкільні вчителі. Не було навіть узгодженої навчальної програми для нашого факультету. Зокрема, ми прослухали чотири курси соціології і декілька курсів української мови, але всього лиш один бухгалтерський облік. А ось кому хочеться справді подякувати, так це нашим викладачам, котрі доклали всіх зусиль, аби навіть за таких умов навчити нас всьому, що знали самі. Та й стосунки між викладачами та студентами на той час були зовсім іншим. Більш близькими, чи що. Воно й не дивно: нас було так мало, що всі один одного знали в обличчя. Буває, йде студент коридором, а йому здалеку кричать: «А що це Ви тут ходите? Коли збираєтесь іспит перескладати?!». Так що проблем з незарахами у нас майже не було… Окремо хочу згадати Миколу Павловича Ковальського, Атаманенка Віктора Борисовича, Атаманенко Аллу Євгенівну та Кулаковського Петра Михайловича.
Ці люди справді гідні найвищої вдячності і похвали за свою працю.
Які події зі студентського життя запам’яталися Вам найбільше? Як ви проводили своє дозвілля?
З організованим дозвіллям в академії на той час було сутужно. Якоюсь мірою це сприяло студентській самореалізації, адже аби не померти з нудьги доводилося вигадувати собі все нові й нові заняття. За моєї пам’яті студенти започаткували традицію конкурсу «Гальшка року», який, на мою думку, досі залишається одним з найцікавіших академічних заходів.
Вам доводилося брати участь у «Гальшці»?
На жаль, ні. Ще на першому курсі я вийшла заміж, і в мене вже не було так багато часу на якусь позанавчальну діяльність, як би хотілося. Тим не менше, мені запам’яталось, як ми на правах волонтерів готувалися до наукових конференцій. Все ж, це був неоціненний досвід. А моїм найяскравішим спогадом з університетських років був, напевне, екватор.
Чи допоміг вам статус випускника Острозької академії під час працевлаштування? Чи вдалося б Вам досягти таких успіхів, маючи за плечами диплом іншого університету?
Чесно кажучи, мені важко про це судити, але скажу, що працювати я почала ще не п’ятому курсі, і на час отримання диплому вже мала на плечами солідний досвід, багато чого вміла і не боялася «дорослого життя». Якогось особливого ставлення до себе ніколи не помічала, однак скажу, що серед теперішніх працівників міської ради більше половини, напевно, ― випускники Острозької академії.
Чи підтримуєте Ви стосунки з Вашими колишніми одногрупниками? Чи часто організовуєте зустрічі випускників?
Наш випуск був на диво дружнім, тому і після навчання ми активно продовжуємо спілкуватися і в соціальний мережах, і в телефонному форматі. Перші кілька років після закінчення академії ми організовували зустрічі випускників кожні півроку, зараз вже, на жаль, вдається зібратися лише один раз у п’ять років. Зумовлено це тим, що дуже багато моїх одногрупників проживають зараз за кордоном. Чимало студентів з мого випуску залишилися працювати в академії, інші наразі займають керівні посади, зокрема у пенсійному фонді, у керівництвах банків. Я не пригадаю зараз нікого, хто не мав би гідної роботи і не був би в цілому задоволений своєю професійною реалізацією. І я вважаю, що в значній мірі цьому сприяла саме Острозька академія. Зараз тут навчається мій син, друге покоління у стінах рідного університету.
Які у Вас плани на найближче професійне майбутнє?
Наразі я цілком задоволена своєю теперішньою посадою, але зупинятися на досягнутому не збираюся, тому в планах ― закінчити факультет державного управління та продовжувати розвиватися далі як держслужбовець.
Що б Ви хотіли побажати нинішнім студентам Острозької академії?
Ніколи не бійтеся експериментувати, шукати себе, пробувати сили у різних галузях та напрямках. Все одно потім життя розставить свої пріоритети. Я теж ніколи не думала, що стану колись державним службовцем, але так склалися обставини, і я про це не шкодую. І ще хотіла б наголосити на значенні вищої освіти. Неважливо, чи збираєтесь ви працювати за спеціальністю, вища освіта допоможе вам у професійному житті. Як кажуть, диплом за плечами не носити.
Спілкувалася: ЯРОСЛАВА Зуєнко
Фото: ОЛЬГА Онищенко