Сучасна журналістська освіта переживає період значних трансформацій. Традиційні методи навчання стикаються з викликами цифрової епохи, коли інформаційний простір змінюється щодня, а вимоги до професії журналіста зростають. Збільшується кількість людей, які не розуміють: нащо сучасному журналісту освіта?
Тож ми вирішили поговорити на цю тему з викладачем кафедри “Журналістика” Національного університету Острозької академії Романом Тарасовичем
Сучасна журналістська освіта стикається з низкою викликів, пов’язаних з постійними нововведеннями в роботу середньостатичного журналіста нових методів та інструментів роботи. Які такі методи та інструменти журналістів можете виділити ви в першу чергу?
– Ну, одразу перше, що спадає на думку, — це штучний інтелект, а також багато похідних від цього.
Штучний інтелект зараз застосовується практично у всіх сферах: починаючи від генерування ідей, продовжуючи створенням кінцевого продукту, і аж до обробки звукового та відеоконтенту, включно з елементами монтажу.
Фактично, штучний інтелект захоплює всі ці ніші. І це, безумовно, одна з тих тем, про які варто говорити, яким потрібно навчати студентів. Якщо вони не опанують ці навички, то просто стануть неконкурентними на ринку.
Технологічних рішень, що полегшують життя журналістів, зараз дуже багато. Колись ми навіть не могли уявити, що диктофон буде в кожному смартфоні. Тепер кожна людина має доступ до камер, технологій фіксації реальності, запису, монтажу, редагування і моментальної публікації контенту.
Це повністю змінило медіасередовище. Раніше лише професійні журналісти та медійники могли створювати й поширювати контент. Зараз це доступно кожному.
Як журналістська освіта змінюється у зв’язку з цими нововведеннями?
– В журналістській освіті існує кілька підходів. Я точно знаю, що є університети, які забороняють використовувати сучасні технології, зокрема штучний інтелект. Я чув про такі підходи, але не вважаю, що це правильно. Це ретроградна позиція.
Штучний інтелект значною мірою перебере на себе багато процесів, і технологічні навички будуть розвиватися автоматично. Сучасна техніка стає все більш самоналаштованою, інтелектуальною, вона адаптується до професійних вимог.
Все менше потрібно фахівців, які займаються лише технологічною частиною, і все більше — професіоналів, які працюють з ідеями, проєктують та розвивають їх. Це важливий тренд, про який варто пам’ятати.
Замість того, щоб забороняти ШІ, треба дозволяти його, але велику увагу приділяти свідомості журналіста: дуже важливо пам’ятати, ким є людина, яка тримає мікрофон. Які ідеї закладені в її свідомості? Яка її філософія? Чи вона справді є ідеологічним журналістом, чи просто стає «підставкою для мікрофона»?
Якщо говорити про тренди в журналістській освіті, то, попри активний розвиток технологій, сьогодні варто більше уваги приділяти самосвідомості журналіста в суспільстві, його ролі та служінню правді.
Журналісти повинні вміти розрізняти правду і неправду, подавати виключно правду. І якщо вони помиляються, то визнавати свої помилки та шукати шляхи для того, щоб люди знали правду. Це дуже важливо.
На мою думку, журналістська освіта повинна доповнитися глибшою філософією та усвідомленням свого служіння суспільству. Адже журналістика – це, перш за все, служіння суспільству, його розвитку.
Чи можна сказати, що журналістська освіта в Україні встигає за змінами в професії?
– На мій погляд, журналісти на практиці набагато швидше адаптуються, ніж система освіти. Це і є основна проблема – відставання теоретичної підготовки від реальних викликів професії.
Як я вже зазначав, журналістська освіта повинна ставати ідеологічною освітою – допомагати журналістам розуміти, що таке правда, як їй служити, як її правильно подавати. Важливо також усвідомлювати, що правда не завжди є корисною – іноді вона може бути шкідливою. Журналісти мають навчитися відділяти «корисну» правду від тієї, яка може завдати шкоди, і пам’ятати, що самоцензура – це теж інструмент, який допомагає зберігати здоровий інформаційний простір.
Я помічаю, що сьогодні на ринку праці більше цінуються журналісти, які ідеологічно підготовлені, які розуміють концепцію журналістики, а не просто вміють тримати мікрофон і ставити запитання в кадрі.
Але якщо журналісти краще адаптуються на практиці, ніж у навчанні, то який сенс у журналістській освіті?
– Сенс у формуванні цінностей. Якщо ми говоримо про справжню журналістику, а не просто медійну діяльність, то потрібно розрізняти ці поняття. Багато телеграм-каналів, телебачення чи радіостанцій займаються медійною діяльністю, але це не означає, що вони виконують функцію журналістів. Вони часто просто передають інформацію без її перевірки чи аналізу.
Справжня журналістика – це перевірка фактів, пошук істини, вміння формулювати інформацію так, щоб вона якнайточніше відповідала дійсності. Це також здатність знаходити баланс між позиціями, протиставляти думки та давати людям реальну картину подій.
Однак сучасний виклик у тому, що пошук балансу став проблемним питанням. Адже чи варто шукати баланс між правдою і брехнею? Очевидно, що ні. Якщо одна сторона говорить правду, а інша – бреше, то правда не може бути «посередині». Посередині між правдою і брехнею – лише спотворена інформація.
Саме тому головне завдання журналістів – служити правді. Це і є суть справжньої журналістської діяльності.
Які оновлення потрібні журналістам, щоб встигати за сучасними тенденціями?
– Перш за все, важливо не цуратися сучасних технологій, а навчитися використовувати їх ефективно та етично. Технологічні можливості можуть значно прискорювати роботу журналістів, але головне – не втратити етичну основу професії.
Сьогодні будь-хто може поширювати інформацію, але справжня журналістика – це не просто трансляція новин, а їх правильна подача. Журналіст має дбати про те, щоб інформація відповідала правді, не суперечила етичним нормам і не руйнувала суспільство, а навпаки – сприяла його розвитку.
Вони мають усвідомлювати, що правда буває різною: вона може бути корисною, а може й завдавати шкоди. Важливо вміти працювати з інформацією так, щоб навіть потенційно шкідливу правду подавати відповідально – у правильному контексті, дозовано або навіть утримуватися від подачі, якщо це дійсно може завдати непоправної шкоди суспільству.
В умовах сучасних інформаційних війн зростає загроза дезінформації, і журналісти повинні бути максимально уважними, перевіряти факти, аналізувати контексти та дотримуватись стандартів професії.
Сучасна журналістика має бути не лише швидкою, а й відповідальною. Тільки так вона залишатиметься важливим інструментом розвитку суспільства.
Практична складова навчання є ключовою для майбутніх журналістів. Наскільки сучасні університетські програми орієнтовані на практику?
– Загальна тенденція позитивна. Багато університетів усе більше орієнтуються на практику. Мені здається, що розрив між теоретичним і практичним навчанням журналістів поступово зменшується.
Викладачі намагаються якісніше подавати свої програми, адаптуючи їх під вимоги реального ринку. Вони ставлять студентам завдання, які не обмежуються публікаціями «в шухляду», бо такі матеріали нікому не цікаві. Навпаки, вони пропонують завдання, що мають шанс на реальну публікацію. Це дуже важливо і цінно.
У сучасних умовах доступності інформації якість освіти стає критично важливою. Якщо навчання буде неякісним, якщо студенти не розумітимуть, навіщо їм ці знання, якщо вони вийдуть на ринок і скажуть, що університет їх нічого не навчив, це вдарить по його репутації. Як наслідок, університет почне втрачати довіру та популярність.
Тому заклади вищої освіти прагнуть не лише надавати якісні знання, а й формувати сильну спільноту випускників. Хороші університети підтримують зв’язок зі своїми випускниками, які повертаються й діляться реальним досвідом, доповнюючи теоретичні знання студентів практичними кейсами. Це дуже важливо.
Загальний тренд — активне залучення практиків до викладання. Більшість університетів розуміють важливість цього і працюють у цьому напрямку. Додатково цьому сприяє система акредитації освітніх програм, адже вона вимагає залучення до процесу практиків, представників ринку та роботодавців. Це сприяє підвищенню рівня підготовки випускників, щоб вони були справді готові працювати в галузі.
Які існують приклади успішного реформування журналістської освіти за кордоном, які можна було б адаптувати в Україні?
– Загальний тренд, про який ми вже говорили, — це орієнтація на практику. Мені дуже подобається один із підходів, який використовується в американських школах, що називається Teaching Hospital, або навчальна клініка. Це надзвичайно ефективний інструмент, у межах якого студенти створюють реальне медіа, працюють із ним, отримують реальний фідбек, взаємодіють із реальними людьми та суспільством.
Це саме та технологія, яку ми намагаємося адаптувати в Україні. Проте в умовах війни та глобальних змін досить складно мотивувати студентів долучатися до цього процесу.
Додатково слід розуміти, що в Україні фактично відсутній медійний ринок. Способи підтримки медіа, які існували ще нещодавно, суттєво скорочуються. Наприклад, USAID, який підтримував велику кількість молодих медійних проєктів, закриває свої програми. Відповідно, ті медіа, що існували лише за рахунок грантових коштів, змушені будуть припинити свою діяльність. Це, з одного боку, ускладнює ситуацію, а з іншого — може сприяти формуванню самостійного ринку.
Як, на вашу думку, може виглядати ідеальна модель журналістської освіти в Україні?
– По-перше, має бути журналістська освіта як така. По-друге, журналістська освіта може бути як на бакалавраті, так і на магістратурі. Я вважаю, що це абсолютно логічно і нормально.
У будь-якому разі в основі журналістської освіти повинна бути ціннісна складова – те, чим ми зараз займаємося на кафедрі. Ідея полягає в тому, що хороший журналіст – це той, у якого правильно сформовані цінності, який служить суспільству і формує наративи, що не шкодять цьому суспільству, а допомагають йому розвиватися, ставати кращим. Поганий журналіст – це той, хто просто транслює позицію влади, бізнесу чи навіть громадянського сектору. Це вже не журналістика, а класичний піар, який просто ретранслює окремі позиції окремих людей, груп чи організацій.
Тому, по-перше, це має бути ціннісна складова. По-друге, ми повинні вчити студентів, які усвідомлюють своє місце. А їхнє місце – не на околицях влади, громадянського сектору чи бізнесу. Їхнє місце – між цими інститутами. Вони повинні про це пам’ятати, усвідомлювати, дотримуватися цього, балансувати в цій точці, старатися бути корисними для суспільства і пам’ятати, що їхня користь полягає в пошуку правди, її підтвердженні та перевірці фактів.
Як війна вплинула на викладання журналістики?
– Так, є ключова зміна, про яку всі говорять, і в першу чергу це обговорюють медійники та журналісти в освіті. Це певною мірою розчарування в стандартах BBC, умовно кажучи, в світових стандартах журналістики.
Одна з основних змін – це пошук балансу. Але варто зазначити, що це поняття потребує уточнення. Немає балансу між брехнею і правдою, це неможливо. Будь-що, що знаходиться посередині між ними, це, умовно, напівправда, яка насправді є брехнею. Тому пошук балансу і навіть усвідомлення того, що не може бути балансу між добром і злом, є важливими аспектами в навчанні.
Це все-таки абсолютні категорії: або добро, або зло. Напівдобра і напівзла не існує. Тому не потрібно намагатися знайти баланс між жертвою і маніяком, адже це неприязні категорії, де немає місця для компромісів.