Олексій Костюченко – доцент кафедри журналістики та PR-менеджменту Національного університету “Острозька академія”. Працює викладачем уже понад 10 років. Паралельно з цим займається журналістською діяльністю-працює позаштатним кореспондентом у газеті “День” . Раніше також працював у сфері комунікації та зв’язків з громадськістю. Зокрема у інформаційно-рекламному відділі НаУОА.
Ви працюєте викладачем уже досить давно. Якими знаннями та навичками має володіти викладач аби цікаво та результативно навчати?
-Я працюю викладачем з 2012 року. З власного досвіду скажу, що перша риса, яка має бути присутня у викладача – любити свою роботу і з любов’ю та повагою ставитися до своїх студентів. Важливо виконувати свою роботу не заради формальності, а щоб ділитися своїми знаннями. Це потрібно для того, щоб студенти могли їх потім використати у своїй професійній діяльності, у нашому випадку – журналістиці.
Викладач обов’язково має бути практиком, тобто працювати у журналістській сфері, чи достатньо базової університетської освіти?
-Я вважаю, що практика має бути. Тому я ще до викладання працював у практичній сфері – газеті “День”. У журналістиці важливо бути саме практиком, а не лише теоретиком.
Якщо порівнювати Ваше навчання на журналістиці із сучасними методами навчання, яку тенденцію розвитку Ви помітили?
-Якщо здійснювати порівняльний аналіз, то підходи надзвичайно кардинально змінилися. Звичайно, раніше було більше теоретичної складової. Класичний підхід до викладання: лекції, семінарські заняття. Зараз програма переформатована в більш практичну прикладну площину. Більше фокусу на інтерактивності, більше запрошених спікерів. І це дуже добре, як на мене.
Також на заняттях відбувається імітація професійної діяльності, реалізовується проєктний підхід навчання, тобто підготовка різних проєктів. Важливо те, що зараз ця програма співзвучна із вимогами сучасного ринку праці. Це своєю чергою і завдяки тому, що до складання цієї програми були залучені випускники і фахівці, які давали свою експертну думку і вносили корективи.
Якими, на Вашу думку, якостями має володіти сучасний журналіст?
– Сучасний журналіст має бути дуже універсальним. Він повинен розумітися у різних напрямах, чого і ми намагаємося навчити. Він має бути стресостійким, готовим до різних критичних ситуацій. Цілеспрямованим. І дуже важливо – оволодіти високим рівнем організації тайм-менеджменту. Адже для журналістів важлива оперативність, вчасно підготувати матеріал, навіть якщо немає настрою. Потрібно дуже швидко реагувати і швидко орієнтуватися в тих питаннях з якими ти працюєш. І загалом – це вміння, здатність і бажання постійно навчатися і вдосконалюватися. Освіта впродовж життя дуже важлива для журналіста, щоб потім він міг бути конкурентоспроможним і цікавим для аудиторії.
Як в таких, на перший погляд, жорстких умовах журналісту не вигоріти?
-Важливо розуміти, що ризик вигоріти є завжди. Якісь рутинні завдання, і такі різні подібні речі можуть перетворити цю роботу у якусь повинність, що треба просто зробити і все. І це ризик. Щоб такого не сталося потрібно видозмінювати свою діяльність, шукати цікаві завдання, виходити із зони комфорту для того, щоб розвиватися. Потрібно постійно працювати над собою і пам’ятати свою значущість, тоді цей ризик значно знизиться. І звичайно відпочивати. Тому що потрібно змінювати свою діяльність і давати своєму організму здоровий сон, стежити за харчуванням і підтримувати свій організм у тонусі. Тоді буде значно менший ризик піддатися депресивним впливам, панічним атакам і психологічним розладам.
Журналістика на практиці відрізняється від того, що ми вчимо в університеті. На Вашу думку, що можна було б додати у освітню програму аби ця різниця не відчувалася?
-Ми постійно це обговорюємо з колегами і намагаємося щось додати аби ту прірву ліквідувати. Ну абсолютно її ліквідувати, звісно, не вдасться. Але, як на мене, важливо давати більше практики. І щоб ця практика була якісною. Не просто здати документи, а справді якісно її пройти. Також варто запрошувати різних спікерів та влаштовувати виїзні заняття для студентів. Аби була зануреність практична. Але також важливо, щоб і студенти самі не чекали і йшли практикуватися у медіа.
Я знаю, що Ви ще паралельно працюєте журналістом. Як Вам вдається поєднувати викладання і роботу? Які труднощі виникають з цим?
-Це дуже добре поєднується. Тому що ти ділишся теоретично зі студентами своїм досвідом, і це можна втілювати на практику. І досить часто приємно ділитися власним досвідом: як я готував репортажі, брав інтерв’ю. Тобто ти не суто із підручника поради даєш, а зі свого власного досвіду розповідаєш реальні та практичні речі.
Так, іноді бувають такі моменти як брак сну чи щось подібне. Але я навчився тайм-менеджменту. Бо якщо це все правильно розпланувати, то буде час і для відпочинку, і для роботи, і продуктивність покращиться. Звичайно, що є іноді і розчарування, але потрібно не здаватися, а йти до кінця.
Кажуть, що з початком повномасштабного вторгнення журналістика змінилися у негативну сторону. Часто присутня пропаганда та джинса. Якою Ви бачите журналістику зараз?
-Щодо замовних матеріалів і джинси, то це було і до повномасштабного вторгнення. На мою думку, українська журналістика дуже різна. Зокрема і через ситуацію яка склалася, хотіли ми цього чи ні. Ці зміни відбувається здебільшого через власників медіа, які впливають на редакційну політику, і воєнний стан, який накладає певні обмеження. Дехто використовує навіть воєнний стан на свою користь. Тому для мене важлива саморегуляція медійників і професійні цінності, якими мають керуватися журналісти.
Якщо ми не можемо впливати на маніпуляції у медіа, як тоді нам фільтрувати інформацію, яку ми споживаємо?
-Перша моя порада – це довіряти офіційним джерелам і відмовитися від анонімних телеграм каналів та низки інших подібних. Також є дуже багато порад як відрізняти фейкові новини, зокрема ІМІ часто пояснює це. І якщо є ознаки фейковості, то краще перевіряти інформацію з офіційних джерел.
Комунікації та PR – поняття дуже близькі до журналістики і часто всі прирівнюють їх. Ви, як людина, яка також працювала цих сферах, можете пояснити, яка ж все-таки різниця між PR та журналістикою?
-В принципі інструменти у журналістиці та піарі досить аналогійні.Це, наприклад, те саме інтерв’ю, репортаж. Але акцент їх використання відрізняється. Звісно, ми не можемо ототожнювати ці поняття. Журналістика покликана щоб проінформувати, донести правду. А основна мета піару – це налагодження комунікації із громадськістю, цільовою аудиторією, створення певного іміджу. І він не повинен маніпулювати чи приховувати щось. Тому коли ми говоримо про якісний піар,то це має бути на засадах об’єктивності, етичності тощо.
Піар вважається більш маніпулятивною сферою комунікацій. За яких умов це підтверджується або ж навпаки спростовується?
-Піар іноді взагалі сприймається негативно. Але ми знаємо, зв’язки з громадськістю – це комунікації. Це про продуктивну та конструктивну комунікацію. І якщо якісь маніпулятивні технології використовують, наприклад чорний піар, то це теж недобре, однак це власний вибір того, хто цим займається. Та й якщо використовувати, зловживати маніпуляціями і приховувати щось, то рано чи пізно воно все одно викриється і зашкодить іміджу організації. Тому використовувати маніпуляцій у піарі чи ні – це лише залежить від політики редакції та людини.
Адже піарники, які себе поважають, не будуть цього робити. Навіть за період моєї роботи у відділі зв’язків, здебільшого використовувалися ті стандарти та етичні норми, які великою мірою перегукуються із журналістикою.
Часто можна почути, що потрапити у медіа можна лише через зв’язки. Ви погоджуєтеся із цим?
-Якщо суто по знайомству, то не погоджуюся. Але якщо налагоджувати якісь зв’язки із медіа. Припустимо, проходити практику, стажуватися, знайомитися на тренінгах, брати контакти – то це нормально. Але це не є якимись такими зв’язками як то кажуть “по блату”. Але навіть якщо таке і відбувається, то воно не довгостроково, Тому що якщо людина не тямить, то вона довго у журналістиці не втримається. От якщо брати останні десятиліття, то працевлаштування в медіа відбувається досить прозоро. І якщо людина володіє хорошими навичками, має свої напрацювання, то це суттєво підвищує шанси працевлаштуватися.
Одна з головних проблем студентів у пошуках роботи за професією – відсутність досвіду. Де студентам-журналістам починати здобувати досвід та як це почати?
-Якщо говорити про нашу «Острозьку академію», то такий досвід можна здобувати у гіперлокальних медіа «Острог інфо», «Острог район» дописуючи туди якісь матеріали. Дуже багато зараз пропонується онлайн підробіток, навіть на той самий «Work.ua» зайти. Дуже багато вакансій є, що можуть взяти без досвіду. Та як і будь-яка онлайн-робота. Це основне, що може бути для початку. Потім є різні стажування. Якщо воно саме для студентів, то дуже раджу брати участь. Адже там дають різні практичні завдання і це теж як досвід. Також потрібно і самому шукати якісь вакансії. Потрібно завжди моніторити, дивитися, які є варіанти і можливості, які можна використати. А ще навіть можна дзвонити у медіа і напряму запитувати, чи є така можливість, щоб стажуватися.
Як починаючим журналістам подолати страхи (страх осоромитися, страх некомпетентності, страх брати коментарі)?
-Коли ви тільки починаєте свою кар’єру і працюєте з якоюсь темою потрібно добре підготуватися. Підготовка дуже важлива. Чітко прописані питання. Моделювання різних варіантів відповідей та розвитку розмови. Щодо подолання бар’єрів, то тут важлива практика. Нема такого універсального механізму, який його подолав би. Доведеться переступати через себе, робити спроби, виходити із зони комфорту і лише таким чином можна досягати успіху. Бо якщо постійно думати про те, що “я боюся”, “у мене не вийде”, то так і буде. Потрібно налаштовувати себе, що “я можу” і йти робити, не боячись.
Якщо все-таки один із страхів здійснився, як тоді діяти?
- Не потрібно все так трагічно сприймати і брати до серця. Якщо все-таки так сталося, то важливо вислухати критику. Однак вона може бути і деструктивна, тому тут потрібно бути уважним. Але якщо критика справді конструктивна, то потрібно проаналізувати свою діяльність, зробити висновки і йти далі.
Журналістика – професія яка підходить далеко не всім, як з’ясувати це твоє чи ні?
- Зараз у нас в тренді на етапі вибору професії – це спілкуватися із психологом, проходити профорієнтаційні тести. Насправді це допомагає. Також можна спробувати піти в ту саму редакцію, медіа. Тому що може скластися хибне враження про спеціальність в цілому. І тут важливо побачити цю “внутрішню кухню”, як воно виглядає насправді, і зрозуміти чи готові ви до такого, чи ні. Професія – це серйозний вибір, тому важливо максимально промоніторити, прощупати саме підґрунтя того, яка це сфера. Якщо вже сталося якесь розчарування, наприклад на першому курсі, то не сприймати близько до серця, а продовжувати шукати подібні ніші і зрозуміти свої вподобання. Звичайно, буває етап випробувань певних, і коли ви його проходите, то робите висновки. І якщо ця робота справді приносить вам задоволення, то ви зробили правильний вибір, а якщо ви відчуваєте відразу, подавленість, то це ознака, що потрібно зав’язувати. Тут важливо прислухатися до свого внутрішнього голосу, вміти чути себе.
Інтровертам у журналістиці є місце?
- Звичайно, є різна журналістика, різні ніші. Наприклад, якщо працювати аналітиком, писати огляди, аналітичні матеріали то це підійде інтроверту: працювати на фрілансі, мінімізувавши спілкування. І цілком можна навіть так само здобути успіх. Тут головне знайти свою нішу. Тому що палітра журналістики надзвичайно широка і кожен із різним темпераментом може знайти у ній своє покликання.
Які поради Ви дасте студентам?
- По-перше, під час навчання беріть по максимуму. Користуйтеся порадами, рекомендаціями і можливостями, які створюють і дають вам викладачі. Відвідуйте заняття, де є цікаві спікери. Також записуйтеся на різні семінари, тренінги. Спілкуйтеся із практиками по максимуму. Заводьте знайомства з ними, дружіть, спілкуйтеся. Ходіть у редакції, медіа. Це найкраща практика спостерігати зсередини як працює ця “медійна кухня”. І головне – не боятися долати бар’єри. Розуміти свої слабкі сторони, щоб знати над чим працювати. І це зможе стати вашою точкою опори і розвитку. А далі вже дивитися, яка вам сфера подобається, яка цікавить. І пробуватись. Пробувати себе у тій сфері.
Вікторія ЯКИМЕЦЬ